Так! Такий спорт існує – запам’ятовування.  Спортивне запам’ятовування. Попри те, що люди, які ним займаються часто не вважаються спортсменами, до своєї пам’яті вони відносяться так, як у більш традиційних видах спорту прийнято ставитись до м’язів, до тіла та до показників. 

Коротко для тих, хто не знає: ті, хто займається спортивним запам’ятовуванням повинні показати себе в декількох дисциплінах. Це запам’ятовування чисел (375928348593949433294), запам’ятовування бінарів (01001010010010010), запам’ятовування облич та імен. А також: абстрактних плям, слів, історичних дат. Не обходиться і без запам’ятовування гральних карт. Тобто цей вид спорту стандартизований до неможливості. І коли я заявляю комусь, що “спортивне запам’ятовування – це спорт майбутнього”, до цього переконання ставляться, м’яко кажучи, скептично. І, як правило, запитують: а який зміст? Навіщо комусь вміти швидко та безпомилково запам’ятовувати десять, дванадцять, сімнадцять перетасованих колод карт? Або ж реально: для чого людині вміти запам’ятовувати нулі та одиниці в хаотичній послідовності? Цікаво, що я можу просто сказати, що вже на найближчому Чемпіонаті Світу з запам’ятовування буде розігруватись сума трохи більша за 4 мільйони гривень, як весь скептицизм зникає. Але ж ті самі люди, які цікавляться змістом спортивного запам’ятовування цілком нормально відносяться до факту, що деякі спортсмени одягають труси, взувають кросівки та біжать сорок два кілометри просто заради спортивного інтересу. Й швидше за все більшій частині з того натовпу марафонців не грозить перервати стрічку грудьми, але все одно кожен може багато чого позитивного сказати про людину, яка наважилась на такий забіг.

А ось коли мова йде про “забіг” пам’яттю, то виникають питання “Для чого?”. Хіба не дивно?

З усіх людей, які говорять, що в них “погана пам’ять” і що вони “постійно забувають” всі як один стверджують, що їм треба навчитись “добре запам’ятовувати”. Мало хто ставить мету в такій формі: а як НЕ ЗАБУВАТИ?

ЯК НЕ ЗАБУВАТИ? Ось хороше питання. Над ним потрібно думати кожному, хто поставив собі за мету покращення власної пам’яті. Кожному відомо, що ми можемо легко запам’ятати цілу купу різних подій, речей, слів чи будь-якого непотребу. Всім ми, наприклад, елементарно згадаємо те, як виглядає Термінатор. Кожен зможе легко згадати декілька віршиків про “маленького хлопчика”, текст пісні футбольних фанатів з приспівом “ла-ла-ла-ла-ла”, логотип “Кока-Коли”. Але давайте будемо відвертими – чи такою вже важливою є ця інформація? Хіба від знання цих речей може залежати наше життя чи здоров’я? А з іншого боку, якщо наша пам’ять настільки добре пам’ятає тисячі непотрібних їй штук, то чому деколи так важко просто вивчити англійську мову? Або запам’ятати анатомію людини?

Більшість погодиться, що логотип “Кока-Коли” нам просто не дають забути. Рекламна інформація настільки часто повторюється в нашому житті (так само, як анекдоти чи жартівливі пісні), що від такого частого повторення забути просто немає шансів.

НЕ ЗАБУТИ можна дуже просто. Достатньо лише правильно та своєчасно ПОВТОРИТИ те, що вам необхідно запам’ятати. І саме з ПРАВИЛЬНО та СВОЄЧАСНОГО повторення потрібно починати будь-яке тренування своєї пам’яті.

Над мистецтвом повторення люди ламали голову буквально з того моменту, як виявилось, що є речі, про які треба пам’ятати. Знайома більшості студентів “зубрьожка” є не що інше, як різновид систематичного повторення. Про якість “зазубреного” матеріалу промовчимо. Але це також варіант – ходити по кімнаті туди-сюди й без зупинки повторяти одну й ту ж інформацію.

Хоча, найраціональніші методи повторення виглядають так:

1. Ви вчите словник іноземної мови, математичні формули або будь-що, що вам потрібно.

2. ОДРАЗУ Ж після вивчення повторюєте пройдений матеріал.

3. Минає 20 хвилин після вашого повторення і ви маєте повторити другий раз.

4. Минає ще 8 годин після вашого другого повторення і це треба зробити втретє.

5. Четвертий повтор вивченого робите за 24 години після третього.

Повторимо: вивчили – повторили одразу ж – повторили за 20 хвилин – повторили за 8 годин – повторили за 24 години.

Ця система повтору добре показує себе, якщо потрібно здати екзамен. Але якщо вивчене потрібно пам’ятати все життя, то повторювати потрібно так:

1. Вивчили щось. Одразу ж повторили.

2. Другий раз повторюєте через 20-30 хвилин.

3. Третій повтор робите через день

4. Четвертий раз повторюєте через два тижні

5. Ну і ще разок повторюєте через два місяці.

Всі помітили? В обох системах повторювати інформацію потрібно ОДРАЗУ Ж після її вивчення.

ОДРАЗУ Ж

ОДРАЗУ після вивчення.

А звідки взялась ця рекомендація? Ну, це цілком логічна відповідь нашій пам’яті, яка починає забувати інформацію як тільки її вивчила. І це моментальне забування  дуже правильне. Якби пам’ять не стирала одразу ж інформацію, яка в неї надходить, наші голови були б забиті номерами автомобілів, голосами випадкових перехожих, картинками з рекламних флаерів, які нам насильно вручили в руку на вулиці. Печальна перспектива – пам’ятати все! І тому наша пам’ять рухається по кривій, яка так й називається – крива забування. Або крива Ебінгауза, по прізвищу німецького психолога, який досліджував цю феноменальну здатність людини – ЗАБУВАТИ.

Як тільки щось потрапляє в нашу голову, як вона моментально робить все, щоб забути цю інформацію. Дивно, правда? Здається, всі ми знаємо, як важливо пам’ятати ім’я людини. Але ось ми познайомились з двома-трьома хлопцями дівчатами, вони назвали свої імена і раз! – приходиться їм тикати-викати, чи видумувати якісь інші методи, щоб лише не було видно, що ми забули слова “Марина”, “Володя” та “Оксана”.

Ми точно можемо знати все те, що потрібно купити в супермаркеті. Коли виходимо з дому. Але чомусь повертаємось без туалетного паперу чи пачки солі. Бо в момент прогулянки між товарними полицями наша пам’ять і думати забула про список, який ви склали.

Процес забування людиною майже неконтрольований. Ми однаково легко можемо забути пароль входу у Фейсбук, пін-код від платіжної карти чи будь-що інше. Деколи складається враження, ніби голова людини сама вирішує, що їй пам’ятати. А все через те, що в кожного з нас пам’ять працює так: вона фіксує інформацію і зразу її починає забувати. Хто знає, можливо перший крок до феноменальної пам’яті і полягає в тому що потрібно їй подякувати за таку хорошу звичку. Ну а другий крок – привчити себе повторяти вивчене ОДРАЗУ Ж після вивчення.

А який саме об’єм інформації  є правильним для запам’ятовування “за один підхід”? А цього не може знати ніхто, окрім вас самих. Дехто почне буксувати від семизначного номеру телефону, а є люди, які легко запам’ятають десять чи двадцять штук за раз. У кожного є глибина своєї пам’яті, до якої він чи вона може без проблем добратись “за раз”. Але поки єдині люди, які точно знають цю глибину – це ті, хто займається спортивним запам’ятовуванням. Це люди, які знають ліміти своєї пам’яті і намагаються їх посунути важкими тренуваннями та клопіткою працею над собою. Люди, які вибрали цей вид спорту, як стиль життя, за один раз можуть запам’ятати просто фантастичну кількість гральних карт чи довжелезний набір нулів та одиниць. Вміння виділити на запам’ятовування рівно шістдесят хвилин, а потім ОДРАЗУ Ж згадати довжелезне число або набір гральних карт явно не вплине на життя людини. Але розуміння того, що навіть з такою абстрактною інформацією ми можемо це зробити, при чому зробити це з вражаючими результатами – таке розуміння дає впевненість в тому, що наша пам’ять не буде відмовляти тоді, коли треба буде зафіксувати дійсно важливу інформацію.

Цілком можливо, що у словосполученні “спортивне запам’ятовування” ключовим словом є “спортивне”. Бо відноситись до пам’яті по-спортивному в багатьох випадках значить робити її швидшою, кращою, надійнішою. Відноситись по-спортивному може означати те саме, що й “відноситись правильно”. І я точно знаю, що людей, які будуть мати до пам’яті спортивне ставлення ставатиме все більше й більше. Бо все ж таки запам’ятовування – це спорт майбутнього.