Доволі дивно, що за 23 роки проведення Чемпіонатів Світу зі спортивного запам’ятовування Україна ніяк не була представлена в цьому виді спорту. Що ж… завжди буває перший раз, і цей перший раз прийшлось взяти на себе саме мені.

11 грудня 2014 року, місто Хайкоу – це у Китаї – у величезному залі на другому поверсі готелю «Баогуа Харбор Вью» зібралось декілька сотень людей, повинні були визначити між собою людину з найкращими можливостями пам’яті. Місце України знаходилось між столами представника Швеції та спортсмена з США.

На наступні декілька днів саме цей стіл став моїм «робочим місцем», за яким я провів години запам’ятовування й ще довший час згадуючи всю ту інформацію.

Десять дисциплін. Запам’ятовування людей в обличчя та по імені, запам’ятовування довжелезного хаотичного набору нулів та одиниць, запам’ятовування максимально довгого ряду цифер за одну годину. А ще треба було запам’ятати якнайбільший ряд непов’язаних між собою слів, якнайбільшу кількість історичних дати, максимально можливу кількість перетасованих гральних карт за одну годину. Треба було опрацювати довгий чисельний ряд «на слух» і згадати його, треба було запам’ятати декілька аркушів абстрактних клякс і згадати їхній порядок. Й дисципліни на швидкість: хто більше запам’ятає цифер лише за 5 хвилин і хто швидше запам’ятає порядок карт в перетасованій колоді.

Чому саме Китай?

Що ж, в багатьох спортсменів з різних куточків світу виникало це запитання.  До 2014 року найголовніші змагання пам’яті в Китаї проводились двічі.  Власне, дізнавшись про те, як до спортивного запам’ятовування ставляться в КНР, вибір саме цієї країни не здавався дивним. Як не як, у китайських школах масово з’являються секції, де дітей навчають швидко та багато запам’ятовувати. А якщо вірити китайським статистичним даним, то вже не за горами той час, коли спортивне запам’ятовування стане таким самим популярним, як і гра в шахи. Для того, щоб прийняти участь у фінальній частині Чемпіонату Світу китайці проводили два відбіркові турніри, щоб відібрати кращих серед кращих. І попри те, що таке відсіювання було проведено, китайська збірна виявилась неймовірно великою – 103 учасники.

Жодна європейська країна не була представлена навіть десятком спортсменів. В середньому від країни участь приймало по 3-4 атлети.

Рішення про участь у змаганнях

Про те, що я буду приймати участь у Чемпіонаті Світу з запам’ятовування я знав ще у 2013 році. На той момент потрібно було пройти мінімальну кваліфікацію у швидкості запам’ятовування карт. Для тих спортсменів, хто робив це повільніше проводились (і проводяться) змагання з нижчими вимогами. І так як у 2013 році потрапити до Лондона (саме там проводився 22-й Чемпіонат Світу) не вийшло, то вперше бути представником України на цьому рівні прийшлось в грудні 2014.

Станом на грудень 2013 року мої «домашні» результати дозволяли мені наблизитись до двадцятки кращих у світі. В деяких дисциплінах я міг би впевнено входити в десятку. Але це була статистика 2013 і місце проведення – Лондон. Дві години часової різниці і ніякої психологічної адаптації не потрібно.

І хоча я особисто не є палким прихильником девізу «головне участь, а не перемога», в даному випадку і в цьому виді спорту саме участь нашої країни була пріорітетною.

Перші проблеми

Виникли вони у перший же ж день змагань. А точніше наприкінці першого дня, коли після запам’ятовування імен людей та бінарного набору цифер (01000100111 і тд) прийшлось годину запам’ятовувати числа. Саме на цьому етапі я повністю відчув, що таке різниця в часі. Потім багато іноземних спортсменів мені підтвердило, що саме в цей час їхня увага ніби почала жити зовсім іншим життям.

Для тих, хто багато мандрує, не є проблемою дуже швидко адаптуватись до нового часового поясу. Але уточнюю – для тих, хто мандрує. Спортивне запам’ятовування ж вимагає неймовірної концентрації уваги, яка в буквальному розумінні працює «на межі». До різниці часових зон можна додати ще один фактор – відсутність в Китаї кави. Тобто не повна відсутність. Кофеїномісткі напої там можна знайти, але кави в тому вигляді, в якому її можна випити в будь-якому європейському містечку випити не вийде.

Вирішення проблеми

Як не дивно, але допомогла все та ж китайська філософія. «Якщо перемогти ніяк не вийде, то треба хоча б якнайдовше протриматись». Згадуючи число, на запам’ятовування якого я витратив цілу годину неуважної роботи, зробив декілька помилок. А це, за правилами спортивного запам’ятовування прирівнюється до того, що число НЕ ЗАПАМ’ЯТОВАНЕ. Відрив від першої десятки після першого дня Чемпіонату виявився критичним.

Після розуміння, що реально не вдасться догнати лідерів, я прийняв, здається, дуже логічне рішення – не втратити хоча б здобутої позиції. На той момент вона була під номером 103. Ну і відвоювати хоча б три пункти, щоб увійти в сотню.

Вирішення проблеми водночас стало проблемою. Бути обережним потрібно, але і до обережності потрібно ставитись обережно. Другий день змагань завершувався однією годиною запам’ятовування карт. Зрозуміло, що «запам’ятати» прирівнювалось до «не зробити жодної помилки». Тому в попередній заявці перед дисципліною я зазначив, що працюватиму з десятьма колодами (520 карт). Це при тому, що моя норма – 12 колод. Як результат, 520 карт вдалось запам’ятати лише за 42 хвилини. Часу для повторення порядку  карт було більше ніж достатньо. Тому згадати вдалось без жодної помилки.

Хоча розумію, що мій показник реально міг би бути на 104 карти більшим.

Швидкісне запам’ятовування карт

Мабуть, найбільш нервова дисципліна. І вона є останньою у всій програмі.

Саме на швидкісному запам’ятовуванні перетасованої колоди карт зосереджують свою увагу ЗМІ, і можливість швидко залишити в пам’яті порядок з 52 гральних карт є дуже показовим, якщо потрібно продемонструвати те, що може зробити людина зі своєю головою.

Масовий старт. Декілька сотень учасників сидять в залі. Руки кожного знаходяться на секундомірі, який почне працювати, як тільки учасник візьме колоду карт. Увага! Старт! Я беру в руки колоду і виявляється, що вона не перетасована. Суддя, що стоїть біля мого стола приставляє палець до губ – він все також побачив і лише дав знак, щоб я бува не сказав нічого, що може відволікти інших учасників. Я чекаю поки зал запам’ятає свої карти. Я чекаю, поки згадає. Рухатись в цей момент я не маю права.

В цій дисципліні учаснику дається дві спроби. Другий захід я переглянув колоду карт за 63.18 секунди. Час, якого більше ніж достатньо, щоб взагалі не переживати за наявність  помилок – згадував швидко і впевнено. І саме цей час є поки найшвидшим показником, який офіційно зробили українці на змаганнях зі спортивного запам’ятовування. В рамках 23 Чемпіонату Світу це був тридцятий результат. За весь час існування спортивного запам’ятовування і проведення змагань лише 113 людей у світі змогли запам’ятати колоду карт швидше. Що ж. Як для першого разу є чим похвалитися.

Результати:

1. Джонас вон Ессен – Швеція

2. Саймон Рейнхард – Німеччина

3. Сенгесамдам Улзіхутаг – Монголія

……..

60. Гордій Остапович – Україна