Вчити мови – значить говорити

hello-1502369_960_720

 Поліглот = скільки мов?

Про поліглотів прийнято говорити, як про якихось надлюдей чи напівбогів. Люди, які знають багато мов… хіба ними можна не захоплюватись? Здається, ніби для них немає нічого неможливого, вони можуть себе комфортно почувати чи не в кожному куточку планети. Те, що знаходиться в їхніх головах може відкрити будь-які двері чи серця будь-яких людей.

Але чи знаємо ми, чим поліглоти відрізняються від нас з вами? Або навіть таке запитання: а скільки мов потрібно знати, щоб стати поліглотом? Десять? Може вісімнадцять? Яка конкретна цифра?

На жаль, щодо неї загальноприйнятої домовленості немає. Але серед великої кількості літератури на тему “як вивчати іноземні мови” найбільш часто вживається число чотири. Більшість мовознавців стверджує, що володіючи чотирма іноземними мовами можна з впевненістю назвати себе поліглотом. Але є уточнення – на чотирьох мовах людина повинна вміти висловлювати свої думки. І ще одне уточнення – крім того, що на чотирьох мовах поліглот висловлює себе, ще на шістьох він повинен розуміти, що висловлюють інші люди.

Умовно ці цифри можемо довести до формули “На чотирьох мовах говоримо + шість мов чуємо”.

В результаті – десять мов.

Людина, яка до цього ліміту віднеслась би як до іграшки

Еміль Кребс

Еміль Кребс міг розмовляти на 68 мовах!

Він у свої шістдесят знав 68 мов! Його ім’я – Еміль Кребс  й працював він в міністерстві закордонних справ Німеччини на початку 20 століття. Якщо вірити його біографічним даним, то перша мова, яку він зміг подужати була французькою. Будучи семирічним хлопцем він побачив на столі в свого вчителя газету на незрозумілій мові. Вчитель жарту заради вирішив змусити малого Еміля попрацювати з тим текстом й дав йому німецько-французький словник. Як не дивно, але цей словник Кребс повернув вчителю вже за декілька тижнів й сказав, що він вже пам’ятає більшісь французьких слів.

Найцікавішим було те, що хлопець дійсно їх пам’ятав. Для цього йому було достатньо лише декілька разів погортати словник.

В двадцятирічному віці Кребс володів вже дванадцятьма мовами.

Коли йому було 32 роки, він міг вільно спілкуватись на 35 мовах.

Зрозуміло, що людина з такими здібностями була просто незамінимою на дипломатичній службі. Вміння Кребса читати, писати, говорити й слухати на неймовірній кількості мов якось само підштовхнуло його до роботи в посольствах у найвіддаленіших країнах.

І коли в Німеччині задля того, щоб замотивувати працівників посольств та консульств вчити мови вирішили збільшувати зарплатню з кожною новою мовою, то виявилось, що є проблема. Адже з прийнятою тарифною сіткою, коли за кожну наступну мову зарплата збільшувалась на 50%, а якщо мова є східною, то й взагалі подвоювалась – за таких умов Еміля Кребса потрібно було б звільнити. Бо його місячна зарплата була б настільки великою, що на неї б не вистачило грошей не те, що в МЗС Німеччини, а й взагалі в країні!

Крім таких цікавих фінансових головоломок в своєму життєписі  Еміль Кребс залишив нам у спадок ще один подарунок. Він був першим поліглотом, мозок якого зберігся.

Ще два прізвища

Мозок Еміля Кребса зберігся і він зміг привідкрити двері, за якими приховуються наші питання про те, а що ж твориться в головах у поліглотів.

Виявилось, що в Кребса була значно більше розвинута частина, яка називається центром Брока. В решті мозок людини, яка могла розмовляти на 68 мовах нічим не відрізнявся від будь-кого іншому.

Центр Брока – це частина нашої голови, яка відповідає за ті дії, які ми робимо, щоб сказати слово. Для того, щоб сказати якусь буденну фразу, щось дуже просте, ми робимо неймовірно важку роботу. В один момент наші груди повинні зробити вдих й почати видихати, голосові зв’язки починають напружуватись з певною силою, язик рухається в нашому роті, губи скручуються в певній формі, обличчя починає висловлювати конкретну емоцію і навіть руки роблять жести, які підкреслюють сказане. Нагадую – це все робиться одномоментно. І це лише для одного-двох слів. А ось щоб сказати просто коротенький анекдот, наше тіло повинно міняти всі ці синхронні дії з такою швидкістю, з якою не справився б навіть дуже потужний комп’ютер. Й за цю синхронізацію нашого тіла відповідає центр Брока.

Названа ця частина мозку в честь Поля Брока – людини, яка досліджувала пацієнтів з проблемами в

Поль Брока дослідив лише двох людей з травмати голови, але це не завадило йому зробити відкриття

Поль Брока дослідив лише двох людей з травмами голови, але це не завадило йому зробити відкриття

мовленні. Якщо дивитись з висоти сучасної науки, то Полю Брока пощастило, що за короткий відрізок часу в його практиці з’явились пацієнти з ідентичними травмами голови й з одинаковими пробемами – вони не могли промовити ні слова. Два випадки – це явно замало, щоб зробити висновки, але Брока припустив, що в мозку є відділ, який дозволяє нам говорити. І в тих двох нещасних, напевно, саме цей відділ був пошкодженим, що і є причиною їхньої непроможності розмовляти.

Й вже згодом виявилось, що Поль Брока, зробивши відкриття в 1865 році по інфомації лише з двох випадків у своїй практиці був правий. В голові дійсно є центр, який працює, як синхронізатор. І він дійсно знаходиться там, де говорив Поль Брока. І при травмі він дійсно може вплинути на мову людини.

Саме цей відділ мозку був значно більшим в поліглота Еміля Кребса, аніж в інших людей.

Не дарма цей розділ статті називається “Ще два прізвища”. Крім Поля Брока нам потріно згадати ще одну людину – Карла Верніке, який також досліджував людей з проблемами в мовленні. От лише на відміну від Поля Брока, який спілкувався з тими, хто все розумів, але не міг правильно вимовити жодного слова, Карл

Досліджував тих, хто міг говорити, але не розумів що говорить

Карл Верніке досліджував тих, хто міг говорити, але не розумів що говорить

Верніке мав справу з тими, хто через травми втратив розуміння слів. При чому вимова в більшості випадків залишалась хорошою.

Так само, як і Поль Брока, Карл Верніке зробив висновок – в головному мозку є частина, яка відповідає за наш словниковий запас. І якщо вона буде травмована, то є дуже велика ймовірність, що деякі слова ми просто…. забудемо.  Ми не будемо їх розуміти, ми не зможемо їх використовувати в розмові чи в письмі.

І так само як і в випадку з Брока, та частина, де зберігається словник рідної мови названа на честь відкривача. Область Верніке – це архів зі словами на мові, яку, як прийнято, ми впитуємо з материнським молоком.

Але! Якщо у дорослому віці людина починає вчити нову мову, то для неї в голові виділяється нова ділянка. Це означає, що англійські, німецькі чи французькі слова ми з вами ніяк не зможемо запам’ятати так, як це робили зі словами рідної мови. І тут починаються проблеми, які відомі всім, хто намагається оволодіти як мінімум англійською.

Non Stop практика

Вивчення рідної мови нерозривно пов’язане з постійним говорінням. Спершу “дай”, “мама”, “баба”. Склані слова маленька людина вимовляє з помилками, куверкаючи звуки, роблячи неправильні наголоси чи використовуючи повну нісенітницю. Але постійний зворотній зв’язок зі сторони батьків, їхні постійні провокування до розмови типу “А як каже песик? А хто каже му?” змушує дитину знаходити слова в своєму словнику (читай – в області Верніке) і одразу ж їх говорити (читай – працювати центром Брока). Знаходимо слово – говоримо, знаходимо – говоримо, знаходимо-говоримо…. Раз за разом, слово за словом, день за днем, рік за роком.

І ось між частинами, які носять імена Брока та Верніке виникає нейронний зв’язок, який не розірвати нічим. Від частої практики ми звикли ще навіть не подумавши над словами їх висловлювати. Швидкість

Між словником рідної мови та центром мовлення є дуже міцний нейронний зв'язок

Між словником рідної мови та центром мовлення є дуже міцний нейронний зв’язок

передачі даних між словником та язиком настільки вражаюча, що часто нам навіть не потрібно думати, що сказати. Слова, здається, самі лиються з нашого роту.

Й чомусь ми думаємо, що можемо це зробити з англійською мовою. Але це зовсім не так.

Так як для вивчення іноземної мови в нашій голові виділяється зовсім інша частина, але тільки не область Верніке, то виявляється, що зв’язку між словником англійської та нашим синхронізатором абсолютно немає. А якщо і є, то він в порівнянні зі зв’язком між Верніке-Брока є як мінімум…. ніяким. Можна порівняти лінію між Верніке-Брока з оптиковолоконним кабелем, а лінію між словником іноземної мови та центром Брока з ниткою, на якій натягнуті дві сірникові коробки. Чекати хорошої швидкості передачі даних в другому випадку просто немає чого!

Але для налагодження цієї швидкості ми використаємо одне з правил неврології: Якщо два нейрони працюють водночас, то між ними виникає зв’язок.

Наше завдання дуже просте – зробити так, щоб знайшовши в словнику іноземної мови якесь слово чи фразу ми одразу же ж були готові сказати їх. А для цього існує вправа, яка називається Non Stop:

– Протягом першого тижня тренування вам потрібно 5 хвилин щодня без перерви говорити на мові, яку ви вивчаєте. Якщо ви знаєте лише 40-50 слів, то просто говоріть ці слова. Не переживайте, якщо вони будуть повторюватись. Ваша мета проста – 5 хвилин говорити  мовою, якою хочете оволодіти.

– Другий тиждень виділяєте щодня по 10 хвилин на безперервене говоріння.

– Третій тиждень – по 20 хвилин.

Ви можете таким чином лише за 3 тижні розтренувати свою швидкість між словником та центром Брока, просто говорячи без перестанку доволі тривалий час. За умови, що після трьох тижнів такого тренування ви вже не будете приділяти час цій вправі, нейронний зв’язок будете викорисовувати для все більшого й більшого запасу слів, які будуть залишатись в вашій голові в процесі навчання.

3 Комент. до "Вчити мови – значить говорити"

  1. Дивовижно….

  2. Дивовижно…..джокер в руки!

  3. поради, як ефективно вивчати мови, є також у №14 журналу “Експеримент” experyment.com.ua

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

*