Всі люди, які працюють над розвитком своєї пам’яті фанатично відносяться до числа Пі. Не в математичному сенсі, звичайно ж. Просто запам’ятати хаотичний набір цифр, яким і є число пі, при чому набір настільки довгий, що ледве влазить на десять друкованих сторінок – це виклик, який хочеться прийняти й іспит, який хочеться пройти.

Серед українців найкращим в цьому питанні став Артем Гарін. Хлопець з міста Суми, який довів, що можливості пам’яті насправді є безмежними. 24 червня 2015 року він безпомилково зміг згадати 10101 символ числа Пі. Як це йому вдалось і що саме він може порадити іншим людям, які працюють своєю пам’яттю, Артем розказав під час інтерв’ю для memo.academy

Більшість людей досягнення пам’яті пояснюють вродженими можливостями. Але дехто таки розуміє, що великий відсоток того, що Ти зміг зробити – це наполеглива праця над собою. Чи можеш сказати, скільки треба приділити часу самовдосконаленню, щоб стати найкращим в Україні? Скільки годин в день ти присвячуєш тренуванню? І чи є в цьому процесі щось настільки особливе, що дійсно залежить виключно від Твоїх вроджених властивостей?

У моїй дисципліні саморозвитку тренування пам’яті у класичному розумінні відсутні. Я лише запам’ятовую необхідну інформацію у об’ємах пропорційних вільному часу або зацікавленості. Якщо брати число Пі, як «рекордний» вид інформації, то щоб зафіксувати 10101 витратив загалом трохи більше 25 годи: 14 годин на перші 5000 і 11 годин на решту. Щоб утримувати їх без втрати мені потрібно повторювати один-два рази на місяць, віддаючи цьому по 2-4 години. У період перед рекордом я витрачав близько 2 годин на день, проговорюючи весь об’єм та близько 30 хвилин на вправи по вибірковому відтворенню за порядковим номером. Вважаю, що «наполеглива праця над собою» є також вродженим типом орієнтування свідомості, успішність котрого залежить від можливості довгостроково підтримувати мотивацію та можливості ефективно використовувати волю для здійснення зусиль. Це виконується при певних фізіологічних умовах – вроджених, але не особливих. Але якщо брати окремо фізіологію пам’яті, то мене відрізняє швидкість консолідації, тобто переходу від короткочасної до довготривалої пам’яті.

Є такий анекдот: число пі з точністю до другого знаку знає кожен школяр, з точністю до четвертого – студент, професор знає шість символів після коми. Геній знає одинадцять, чотирнадцять може знати хіба що Ньютон. А людина, яка може назвати 35 цифр після коми числа пі – ідіот. Скажи, а як можна назвати того, хто без проблем згадає 10 000 символів ?

Людиною, що полюбляє якісний гумор

Після цього питання цілком логічне: А для чого це все?

Вивчення знаків після коми Пі у контексті «навіщо це» дуже схоже з грою в шахи чи тренування з важкої атлетики. Ні знаки, ні фігурки, ні снаряди не мають, на перший погляд, нічого спільного з повсякденністю. Але, поміркував трохи глибше, ми зрозуміємо, що ці види діяльності направленні на узагальнену демонстрацію пам’яті, логіки та сили. Знаки після коми Пі – це штанга для пам’яті, вагою на котрій слугує найважчий вид інформації. Рекорд – це засіб формалізації здібностей з суспільством та засіб до створення атмосфери змагань, адже весь світ використовую Пі для відображення сили пам’яті. Дивно, чому таке питання не ставиться, наприклад, до футболіста. Чи коли чоловіки жбурляють м’яч по траві це очевидно корисно у повсякденному чи професіональному житті?

Як думаєш, а що має статись, щоб більшість людей почала ставитись до своєї пам’яті так само відповідально, як і до стану своїх м’язів або до своєї стрижки?

До стрижки ставляться відповідальніше бо волосся видно одразу і  стрижка не потребує зусиль. Якщо брати м’язи, то щоб слідкувати за їх станом потрібні зусилля і ще більше потрібно для пам’яті. Більшість людей усвідомлює, що це важлива функція, розвиток котрої може значно підвищити якість життя. Але їм не вистачає волі, щоб наполегливо та натхненно працювати. Це можливо виправити тільки за умов, коли молоде покоління виховується моральним інститутом, орієнтованим на культивування сили характеру.

Зрозуміло, що Ти не зупинишся на тому рекордному досягненні, яке вже є. Якщо не секрет, а які ще висоти хочеш подолати? На що націлений?

Якщо брати напрямок пам’яті, то хочу зазирнути за горизонт своїх здібностей, перевірити наскільки глибока ця кроляча нора. Стати першим в Європі чи Світі – це лише відмітки, головне змагання зі своєю природою.

З чого порекомендуєш почати розвивати пам’ять простому читачеві журналу? Якщо людина ніколи не займалась ніякими техніками чи вправами, то який алгоритм дій має вона зробити, щоб її пам’ять стала принаймі надійною (про феноменальність зараз не говоримо)?

Треба забути, що запам’ятовувати важко. Дати собі установку вивчити. Зацікавити себе у інформації та організувати її. Потім послідовно докладати зусилля, уявляючи їх важливий або приємний результат.